Державно-приватне партнерство (далі ДПП) в Україні — система відносин між державним та приватним партнерами, при реалізації яких ресурси обох партнерів об’єднуються з відповідним розподілом ризиків, відповідальності та винагород (відшкодувань) між ними, для взаємовигідної співпраці на довгостроковій основі у створенні (відновленні) нових та/або модернізації (реконструкції) існуючих об’єктів, які потребують залучення інвестицій, та у користуванні (експлуатації) такими об’єктами.[1] Цей вид взаємодії в нашій державі регулюється Законом України «Про державно-приватне партнерство» (від 1 липня 2010 р. № 2404-VI з останніми змінами та доповненнями від 16.10.2012 р.), базові положення якого, за оцінками експертів, відповідають сучасним європейським правовим орієнтирам.[2]
Суть ДПП полягає в залученні державними органами та органами місцевого самоврядування приватного партнера, задля проектування, фінансування, будівництва, реконструкції, модернізації, обслуговування чи експлуатації об’єктів державної або комунальної власності, шляхом укладання відповідних договорів. Це не тільки ефективний та перспективний інструмент економічного і соціального розвитку на регіональному та місцевому рівні, а й засіб залучення коштів у проекти, де державні та місцеві органи влади намагаються зберегти контроль та налагодити співпрацю з інвесторами. Під час такого співробітництва між державою і суб’єктами господарювання досягаються кращі техніко-економічні показники та результати господарювання, ефективніше використовуються державні ресурси і комунальне майно.
Джерело малюнку: http://business-consultant.com.ua/img/publicaciidpp303_clip_image001_0000.gif [ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕРЕВАГ ТА РИЗИКІВ УЧАСНИКІВ ПРОЕКТІВ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА – Бондар Наталія Миколаївна, кандидат економічних наук, доцент, управляючий партнер консалтингової компанії “Бізнес-консультант”]
На сьогодні ДПП є одним з ключових механізмів реалізації політики модернізації економіки України та вирішення важливих соціально-економічних проблем. Висока ефективність ДПП як форми взаємодії держави та бізнесу доведена досвідом багатьох країн світу. Воно є досить поширеним явищем у світовій практиці господарювання та вважається більш ефективним, ніж суто державне управління. У розвинених країнах світу механізм ДПП використовується у проектах щодо побудови нових об’єктів виробництва, розбудови інфраструктури (дорожньо-транспортної, комунікаційної, інформаційної тощо), під час геологічної розвідки родовищ та у процесі видобутку корисних копалин, а також при вирішенні питань енергозбереження, управління нерухомістю, модернізації об’єктів житлово-комунального господарства, утилізації відходів виробництва і споживання, наданні якісних послуг з охорони здоров’я, очищення води та в процесі розвитку туризму. Актуальність ДПП сьогодні досить висока в процесі реалізації модернізаційних проектів в різних секторах економіки, оскільки зараз там потрібні значні інвестиційні ресурси, потужним джерелом яких може стати приватний бізнес. Як показує практика інших країн в умовах післякризового розвитку зростає інтерес бізнесу до державної підтримки, яка дозволить знизити ризики приватних інвестицій, підвищити надійність інвестиційних проектів. Розвиток ДПП для залучення інвестицій визначено було одним із основних напрямів реалізації Програми розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні[3], ще у 2011 році. Реалізація ж державної регіональної політики на практиці залежить безпосередньо від інтенсивності процесів пошуку та залучення внутрішніх ресурсів розвитку на регіональному і місцевому рівнях.
Український досвід реалізації механізму державно-приватного партнерства зафіксований Міністерством економічного розвитку і торгівлі України[4] показує, що за даними центральних та місцевих органів виконавчої влади в Україні на 1 серпня 2016 року на засадах державно-приватного партнерства реалізується 185 проектів (укладено 153 договорів концесії, 31 договір про спільну діяльність, 1 договір державно-приватного партнерства).
Зазначені проекти реалізуються в наступних сферах господарської діяльності:
- оброблення відходів (112 проектів, що становить 60,5% від загальної кількості);
- збір, очищення та розподілення води (37 проектів, що становить 20% від загальної кількості);
- будівництво та/або експлуатація автострад, доріг, залізниць, злітно-посадкових смуг на аеродромах, мостів, шляхових естакад, тунелів і метрополітенів, морських і річкових портів та їх інфраструктури (16 проектів, що становить 8,7% від загальної кількості);
- виробництво, транспортування і постачання тепла (6 проектів, що становить 3,2% від загальної кількості);
- виробництво, розподілення та постачання електричної енергії (5 проектів, що становить 2,7% від загальної кількості);
- управління нерухомістю (2 проекти, що становить 1,1% від загальної кількості);
- пошук, розвідка родовищ корисних копалин та їх видобування (1 проект, що становить 0,5% від загальної кількості);
- туризм, відпочинок, рекреація, культура та спорт (1 проект, що становить 0,5% від загальної кількості);
- інші (5 проектів, що становить 2,8% від загальної кількості).
Джерело малюнку: http://www.me.gov.ua/Thumb/31996124-9e6e-40ff-8e40-01660eeb44c9/0/0/000000000114C961/Image.jpg?
В цілому, варто зазначити, що правила гри в цьому процесі на даний момент не достатньо прозорі, а це в свою чергу є основною причиною низької ефективності ДПП в Україні. Проблеми вбачаються в недостатньому рівні правового регулювання у сфері ДПП, зокрема в таких сферах:
- бюджетне законодавство (особливо щодо середньострокового та довгострокового бюджетного планування);
- законодавство про державні закупівлі (щодо рамкових договорів на закупівлю товарів і послуг у приватного партнера);
- законодавство щодо встановлення тарифів;
- законодавство про режим майна, створеного або придбаного для цілей ДПП;
- законодавчих обмежень щодо механізмів розв’язання спорів у межах ДПП;
- законодавство щодо відшкодування збитків приватному партнеру.
Отже, викладене свідчить про те, що на сьогоднішній день ДПП практично не використовується за прямим призначенням – залучати приватного інвестора у сфери, де важко очікувати швидкого та великого прибутку. Насправді це, як правило, використовується для передачі під контроль приватного власника «ласих» об’єктів державної власності без офіційної процедури приватизації і за непрозорими механізмами. Тому, для того, щоб цей процес не перетворювався у перекачування ресурсів з державної чи суспільної кишені у приватну, удосконалення законодавства у цій сфері необхідно вести виключно в напрямку підвищення рівня громадського контролю за здійсненням ДПП на усіх стадіях його реалізації.
[1] https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%BE-%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B2%D0%B0%D1%82%D0%BD%D0%B5_%D0%BF%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%BD%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE_%D0%B2_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%96#.D0.9E.D1.81.D0.BD.D0.BE.D0.B2.D0.BD.D1.96_.D1.84.D0.BE.D1.80.D0.BC.D0.B8_.D0.B4.D0.B5.D1.80.D0.B6.D0.B0.D0.B2.D0.BD.D0.BE.D0.BF.D1.80.D0.B8.D0.B2.D0.B0.D1.82.D0.BD.D0.BE.D0.B3.D0.BE_.D0.BF.D0.B0.D1.80.D1.82.D0.BD.D0.B5.D1.80.D1.81.D1.82.D0.B2.D0.B0
[2] http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2404-17/page
[3] http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/389-2011-%D0%BF
[4] http://www.me.gov.ua/Documents/Detail?lang=uk-UA&id=ed00a2ba-480a-4979-84eb-d610a0827a8c&title=ZagalniiOgliad